Но "горе грішникові сущу, —
Так київський скубент сказав, —
Благих діл вовся не імущу!"
Хто божії судьби пізнав-
Хто де не дума — там ночує,
Хотів де бігти — там гальмує.
Так грішними судьба вертить!
Троянці сами то пізнали,
З малої речі пострадали,
Як то читатель сам уздрить.
Но "горе грішникові сущу..." — початок поширеного духовного вірша. Тут маємо вказівку на те, що він був у репертуарі мандрованих дяків, студентів Києво-Могилянської академії. Крім "Енеїди", І. Котляревський використав ще раз цей духовний вірш у водевілі "Москаль-чарівник" (написаний 1818 — 1819). У заключній сцені водевіля викритий і присоромлений невдаха-залицяльник, "городський писар" Финтик, каючись, співає:
О, горе мне, грешнику сущу!
Ко оправданню ответа не имущу,
Како й чем могу вас ублажити-
Ей, от сего часа буду честно жити!